На трамвайній зупинці виймаю гаманець, дрібних грошей нема. Хіба що, 1 гривня. Та цього замало, щоб купити квиток на проїзд в трамваї. Найменша купюра в моєму гаманці-50 гривень. Але це забагато, вистачить, щоб роздратувати водія, хапнути негативу і доїхати до призначеного місця без доброго настрою.
Отже, поруч зі зупинкою-аптека. Вирішую купити найдешевші вітаміни, щоб розміняти 50 гривень. "Дайте, будь ласка, вітамінки(показую на вітрину), щоб 50 гривень розміняти",- посміхаючись, чесно прошу в фармацевта. " Я не маю розміняти вам 50 гривень. На іншій стороні вулиці-банк, ідіть туди",-відповіла мені. "Щоб ти в житті нічого не мала, суко",- подумав би хтось, а я подякувала, вийшла з аптеки і, власне, прийшов мій трамвай. Стою у вагоні, чекаю своєї черги, щоб купити квиток. І питаю в людей, котрі поруч, може в когось є можливість розміняти 50 гривень. Всі махають головами, "ні". Поруч дівчина. Заглядає в свій гаманець. Шелестить цінними папірцями, дивиться на мене і каже, - "Нема, але мені простіше купити вам квиток". Вона посміхнулася, а я майже заплакала. Дівчина передала мені квиток. Я віддала їй ту свою одну гривню і сіла. Для мене це був шок. Комок в горлі. Коли я виходила з транспорту, слово " дякую " повторилось багато разів, заклинило. А дівчина просто подивилась на мене і сказала, - " Ви ж розумієте, це нічого, порівнюючи з тим, як люди приймають біженців, допомагають тим, хто на сході"...
Ніколи б не подумала, що 1 гривня може мати на мене вплив. 
