14 грудня у Львівську оперу прийшли шанувальники доброї музики. Концерт "Sinatra. 100-ліття Легенди" запам'ятався живим виконанням улюблених, популярних пісень та подарував затишок зимового вечора.
Все почалося 100 років тому. Коли народився Френк Сінатра.
Світло згасло. Але чути оплески.
"Серця жінок танули", Юрій Гнатковський розпочав вечір...такими словами. "Чоловіки мріяли бути схожим на нього", - продовжив вступне слово.
..."Ти така чудова, я тебе люблю", - заспівали дуетом Павло Ільницький та Віталій Костенко на початку вечора. І вже з перших слів не було причини сумніватися в щирості цих двох молодих і талановитих людей. Вони так впевнено наслідували Френка Сінатру і його знамениту пісню "I Love You Baby".
Слухаючи цю музику, серед якої мають місце і новорічні пісні, справді відчувається передсвятковий настрій. Соліст Віталій Костенко творив затишну атмосферу зимового вечора, співав "Marry Christmas to You" і в такий спосіб побажав всім "Веселого Різдва".
Юрій Гнатковський пропонує краще зрозуміти Сінатру. Легенда прозвучала українською мовою ("Let it Snow").
Музика джазу не була б такою повною без друзів Френка Сінатри - це Benny Goodman and his Orchestra. "Ballad in blue" сьогодні у виконанні Leoband, диригент Микола Орач.
Павло Ільницький мабуть, закохується кожного разу як вперше в цю музику. Його очі блищать до п'ятнадцятого ряду точно. Він не виконує, він проживає, а може так добре грає роль. Бавиться собі на сцені, наче жонглює нотами. Такий впевнений в своїх імпровізаціях, здається, щойно тиснув руку самому Френкі.
Юрій Гнатковський заохотив публіку підтанцьовувати, рухати плечима або просто кивати головою. "Drem a Little Dreem of Me", вечір продовжила композиція у перекладі Юрія Гнатковського. З вірними музичними друзями і в супроводі гітари заспівав Павло Ільницький. Соліс жестикулює так, що здається, розмовляє лише зі мною зі сцени.
Романтичну атмосферу тримали спогади відомого фільму "Сніданок у Тіффані", де звучить музика Сінатри.
Чорні капелюхи та білосніжні сорочки Leoband диктували вишуканий стиль вечора.
На сцені львівської опери стояв Павло. Соліст говорив про Оксану Караїм, чарівну і талановиту співачку. Він запросив дівчину на сцену. А тоді сказав, - "Мамо, то для тебе". Разом з Оксаною Павло заспівав "Something Stupid". А зізнавшись в коханні одне одному перед людьми, вони заговорили про синє небо - "Blue Skies".
Павло провів Оксану за куліси і стрілою повернувся до публіки з фразою,- " Всі люблять рок-н-рол". А за ним танцювальним кроком з'явилася стильна пара, котра задала ритму і смаку того часу, куди ми з великою охотою занурюємось. Нью Йорк, Нью Йорк, мабуть, не став гіршим за сто років."Але так чесно, - питає Павло, - подобається ......пісня?"Дуже дякує і оголошує антракт.
Друге відділення прийшло на зміну першому. Диригент - Олексій Бажанов. Помінялось світло на сцені. Свій білосніжний костюм Віталій Костенко замінив на сірий в клітинку. Також настрій мимоволі мінявся. Чи варто порівнювати? Питати що краще? Може і варто, скаже хтось. Але я не хочу цим займатися, бо я так далеко, за сто років звідси.
І лише звернення Віталія до глядацької зали російською мовою на кілька секунду змусило засмутитися. Де-не-де викликало тихе обурення. Львів'яни пробачають оплесками, бо музика руйнує кордони, дає надію, дарує спокій і мир, хай навіть не назавжди. Але скромне "дякую" від Костенка львівський глядач цінує. Творчість аполітична. Вона єднає.
Алею слави разом з Френком протоптав володар дуже особливого тембру - Луїз Армстронг, в його роль намагався втілитися Богдан Стасишин. Дуже важко повторити унікальний голос Армстронга, котрий неодноразово переніс операцію на голосові зв'язки. "Let My People Go" викликала позитивні емоції в залі та заслужені оплески першій трубі - Богдану Стасишину.
"Львів під звуки джазу відкривається з іншої сторони", - каже пан Гнатковський. "Хай Френк співав про Нью Йорк, Париж, але ж ми відчуваємо, переживаємо все те саме або дуже схоже до нашого міста Лева, коли звучить славна музика Сінатри.
"Так приємно без зайвих слів подивитись на старий Львів", - пролунало з вуст Юрія Гнатковського. А тоді він зробив маленький сюрприз. Кажуть, що 47-го року Френк Сінатра заспівав рефрен пісні польською мовою. Юрій Гнатковський теж співає мовою наших близьких сусідів.
Павло Ільницький повертається знову до задоволених глядачів. І ділиться секретами закулісся. Демонстративним кроком пройшовся по сцені,( змінивши образ, до речі, вийшов вже в сірому костюмі), ніби-то, на прохання організатора вечора. І сказав, - "Мене звати Ільницький. Павло Ільницький". Хтось впізнав ці слова і сміявся. Хтось лише здивувався. Що ж, трохи пафосу можна собі дозволити. Такий вечір. Костенко не поступається Ільницькому і співає в дуеті з Сінатрою.
Приємні сюрпризи не закінчуються ніколи. Адже ця музика живе вже сто років і не старіє, і не залежується.
Підтверджує це гучне "Браво", що звучить зі зали. Не відпускає вдячна публіка артистів, ті ж ще на мить тримають в опері дух містера Френка.
