субота, 19 вересня 2015 р.

КомудаватиКомунедавати.

По-новому про старе. Культурна столиця України - Львів. Ближче до вечора, пл. Ринок, на одному з літніх майданчиків мій спокій, мій відпочинок, моє спілкування наважується перервати якийсь дід.  Невиразно щось говорить. Мабуть, просить. Залишається проігнорованим, йде шукати удачі до інших людей. 
Через хвилин 10-15 з-за моєї спини з'являється страх всього мого дитинства, з яким досі я не дала собі ради - циганка. Моє обличчя заливається  "червоною фарбою", мені стає по-єгипетськи тепло і мене огортає страх. Я хочу закрити долонями обличчя і думати, що я невидима як робила, коли була малою. Ну, але ж це зараз не варіант, підказує мій розум, точніше, та його мізерна частина, яка ще здатна думати в момент, коли мої негативні емоції захопили мене всю разом з сірою речовиною. 
Щоб вийти якнайшвидше з неприємної ситуації, беру гаманець. Вічно вагітна циганка, звичайно, приповідає завченими фразами, гладить однією рукою живіт, іншу наполегливо простягає і просить дати хоча б двадцятку. Просить-даю. Видихаю з полегшенням. 
Я не встигла вдихнути повітря, як наступна циганська курва підкралася до мене, так само з-за спини. Позаздривши, мабуть, своїй товаришці в заробітку, ще одна (перепрошую, що повторююсь) вічно вагітна блядь почала обзивати мене красавицей (рос. мова) і погрожувати, що буде молитися за мене, лякала, що я буду щаслівою ("ламана рос. мова"). Щоб відкупитися від проклятої Люциферки, віддаю їй п'ятдесят гривень. Переможниця зникає з поля зору. 
Тепер я розумію, чому той бродячий народ має відвагу народжувати незліченну кількість дітей. З такими заробітками можна дозволити собі добре забезпечити майбутнє, справді, не одній дитині. А також з циганською наполегливістю, я переконана, що легко йдеться до найвищої щаблини кар'єрних сходинок. Успішні люди. 
P. S. Дід з "коротким язиком" мусить відвідувати циганські майстер-класи, інакше йому ніхто НЕБУДЕДАВАТИ. 
        Такі Оксани як Я, мають грати роль безстрашних, безсердечних стерв, яким наплювати на ненароджених  чужих дітей. Вивчити матюки і прокльони всього світу та розкидатись ними на дойобисту шваль. Лише для того, щоб відстояти своє право на спокій, відпочинок та приємне спілкування. 

вівторок, 15 вересня 2015 р.

LBB закрутили "Дзиґу".

Вівторок, "Дзиґа". 20.00 ще чекають..ся. Хтось розмовляє, хтось випиває, хтось по 50 гривень збирає. Бо сьогодні в Дзизі грали живяком Lemko Bluegrass Band. 
Хто і що в руках тримав?
Маркіян Турканик (скрипка+вокал), Артем Каменков (контрабас), Олександр Марусяк (тромбон),  Ярослав Жовнірович (кларнет), Всеволод Садовий (мелодион), Рост Татомир (бузукі, вокал, слайд-гітара). 
Що грали, співали? 
В живому акустичному виконанні можна було послухати, так званий музикантами, мікс - лемківський блюґрасс, карпатський свінг, гуцульський блюз. Таке українсько-американське шаленство. 
Як народ забавляли?
Легесенько, ніжно, невимушено вони позбавили публіку цноти. Почали грати. Впевнено, тримаючи ритм взяли наповнену гостями залу, не сказавши ні слова. Змішаний стиль музики тримав увагу, люди за столиками виглядали забавленими і трохи збудженими. 
Чікнули раз, тобто, зіграли і лиш тоді, - "Добрий вечір". В залі панувала дружня атмосфера. Прийшли друзі з інших гуртів, не самі - з жінками, дітьми, коліжанками і колєґами...
Музиканти продовжили далі грати. Ну, так як вони вміють - по- лемківськи. Файно. А можуть, взагалі, по-різному. Експериментують зі стилями і музичними традиціями. Тому, це цікаво. До речі, коли грають, то коментують, що відбувається. Хвилюються, мабуть, щоб публіка не розгубилась. Чи, щоб не засоромилася від нерозуміння запозичених мелодій. Скажемо, американсько-українських викрутасів, які пропонують нам LBB. 
Звернувши погляд в люди, хлопці призналися, що раді нас бачити. Дякували, за те, що підтримуємо їхню ініціативу - випустити  в світ перший дебютний альбом. З хвилюванням, так, щоб не врікти, зі страхом щось обіцяти, ділився планами Рост Татомир. 
Далі ми почули, такий собі американський сет, стало спокійніше, власне таку атмосферу
диктувала музика. 
А тоді, несподівано Ростислав Татомир як "ввалив",  публіка, не приховуючи радісних емоцій, плескала в долоні. Всі тримали один ритм. Раділи, що можуть долучитися до дійства. Навіть почали вигукувати якісь фрази. Чи то сміливості набралися від пива, чи то від задоволення кричали. 
Ще одну пісню пообіцяли наостанок. А потім ще одну. Або йти не хтіли, або хтіли, щоб їх тримали. Подарували в кінці ..." Нашу новеньку, можна сказати, світовий дебют": "Завтра раненько в тебе буду". Раз обіцяли, значить будуть. 
В "Дзизі" як у вулику, традиційно шумно і весело. Хтось йде, хтось лишається, а хтось, маю надію, дебютного альбому дочекається. 


понеділок, 14 вересня 2015 р.

Kurbasy feat Manu. " На нашій юлойці ". 13 вересня 2015.

На балконі театру ім. Леся Курбаса зустрілися не Romeo & Juliet, а гурт "Kurbasy" та Маnu. На відміну від шекспірівських персонажів, історія львівських митців завершилася хіппі ендом. Здавалось би, що поєднання автентичних співів "Курбасів" у супроводі цимбал, акордеону, дримби і байок-приповідок є неможливим з електронними імпровізаціями Маnu (Михайло Балог). Все ж диво відбулося. 
Монтеккі та Капулетті повмирали би ще раз від заздрості, якби побачили, що можна порозумітися, будучи такими різними, чужими і,на перший погляд, непоєднуваними. Злагода між "Курбасами" та Маnu відбулася в результаті експерименту, пошуку, де митці вислухавши одне одного,  навзаєм доповнили свою геніальність . Зроблю висновок: досліджуючи дисонанси можна знайти гармонію. 
Протягом години на балконі театру буяло життя. З'являлися кольори. Звучали ритми, співи ну, і, звичайно, оплески. 
Задоволені сусіди визирали з вікон. Зачаровані глядачі пританцьовували на вулиці під балконом, задираючи голови догори. Хтось любувався, хтось дивувався, але ж конфлікт, все таки, не стався!
Надійний тил "Курбасам" та Ману забезпечив молодий, але вже відомий художник, Володимир Стецькович.  Своєю відео-інсталяцією він оживив фасад театру, на якому так красиво обманював глядача. Чаруючи взорами, Володя Стецькович дав можливість помилуватися тим, як хвилюєть море, палає вогонь, розцвітають квіти...
Музично-візуальний перформенс "На нашій юлойці" - це одна з подій "Фестивалю переселенців та львів'ян", метою якого - об'єднати місцевих мешканців та переселенців, долаючи будь-які кордони. 

"Сумніших оповідей не знайдете,
Ніж про любов Ромео і Джульєтти. 
Усі виходять".
                     Так писав Шекспір. Я ж подивилася історію про діалог і мир.